Майстер звукового мистецтва

Звукове мистецтво - нещодавня галузь в історії світового художнього творчості. Поняття “звукове мистецтво” охоплює сфери творчості, що виходять за межі традицій музичної практики, оскільки йдеться про постановки, які включають можливість без обмежень працювати з усіма доступними звуковими матеріалами (не лише з тими, які зазвичай пов’язані з музикою) . Протягом ХХ та ХХІ століть спостерігається феномен розширення та взаємозв’язку між різними творчими та мистецькими галузями та дисциплінами стосовно музики та звуку. Деякі з цих дисциплін: формати та підтримка, характерні для візуального мистецтва, такі як скульптура та інсталяція; інтерактивне мистецтво; винахід та будівництво нових музичних інструментів (експериментальна лютерія); різноманітність практик виконання; серед іншого.

Різні дослідники збігаються, стверджуючи, що звукове мистецтво, поле постійного зростання та розширення, становить вісь центральної актуальності художньої творчості нашого часу. Сет Кім-Коен (2009) пояснює, що звукове мистецтво протягом 20-го століття набуло власної ідентичності як "розширене звукове поле", характеризуючи його як "некохлеарне" мистецтво (встановлюючи аналогію з поняттям "неретинальне мистецтво") М. Дюшана), у сенсі пропонування різних альтернатив як традиційному музичному мистецтву, так і традиційним практикам слухання. Лопес Кано, зі свого боку, пояснює, що «концепція звукового мистецтва стосується не конкретної техніки, художнього жанру чи практики, а трансдисциплінарної сфери, де спеціалісти з надзвичайно різних галузей, дисциплін та мистецьких традицій погоджуються (...) у цій галузі різноманітна художня поведінка, що походить від різноманітних традицій сучасного та авангардного мистецтва, взаємоінтегрується, обговорюється та забруднюється ". Таким чином, він приходить до висновку, що звукове мистецтво "інтегровано в парадигми сучасного мистецтва, переформулюючи їх та будуючи власне" (Лопес Кано, 2013).